Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Наша історія
- Історія школи
- Парафіяльне училище (1803-1917рр). З історії освіти в Мізочі.
З історії освіти в Мізочі.
Парафіяльне училище (1803-1917 рр.)
Віддавна освіта в Мізочі асоціювалася з церквою. Настоятель мізоцької парафії був вчителем Святого Письма у школі, яка, очевидно, існувала при церкві Різдва Пресвятої Богородиці, а дяк навчав церковнослов’янському письму, церковному співу, однак достовірних історичних даних про її існування не маємо.
У жовтні 1803 р. в Мізочі на кошти Криштофа Дунін-Карвицького відкрито парафіяльне училище. Заснування початкової школи в містечку є наслідком ширшого явища – освітньої реформи в Російській імперії початку ХІХ ст.
Відкриття парафіяльних училищ стало можливим завдяки двом обставинам – об’єктивній та суб’єктивній. Перша полягала у тому, що російський імператор 24 січня 1803 р. затвердив «Попередні правила народної освіти», а друга – що були особи, які скористалися свободою дій, яку у сфері початкової освіти давало це положення.
Тадей ЧацькийНими виявилися двоє польських патріотів – князь Август Чарторийський, призначений у 1803 р. попечителем Віленського навчального округу (до якого входила Волинська губернія, а отже й Мізоч), та візитатор (наглядач) народних училищ Волинської, Київської та Подільської губерній Тадей Чацький.
Останній був близьким приятелем Криштофа Карвицького, а тому відкриття парафіяльного училища у центрі маєтків Карвицького Мізочі стало справою часу.
Один із параграфів «Попередніх правил» передбачав заснування парафіяльних училищ на приватні кошти, чим властиво й скористався К. Карвицький, а також інші власники маєтків на Волині польського походження. Їхньою головною метою при відкритті початкових шкіл у питомо українській землі було утвердження тут польської присутності.
Перед відкриттям школи власник Мізоча 14 жовтня 1803 р. видав документ (фундушевий запис), у якому взяв на себе та своїх спадкоємців зобов’язання щодо матеріального забезпечення школи, тобто визначив нерухоме майно, прибуток з якого йшов на утримання училища і величину капіталу, відсотки з котрого використовувалися з тією ж метою.
У згаданому документі К. Карвицького на заснування парафіяльного училища в Мізочі йшлося про виділення наступного фундушу[1]: будинку для школи і вчителя, два морги (1,2 га.) землі під сад і город, грошовий внесок (вартість 20 корців жита) з кожного нового власника мізоцького маєтку, 45 карбованців сріблом на щорічну зарплату вчителю, 5 карб. 40 коп. щорічно в нагороду успішним учням й 6 корців ячменю, 8 корців гречки, 5 корців пшона, 2 корці гороху і 10 корців вівса.
Початкові витрати пов’язані з обробленням виділеної землі, а також на побудову приміщення для школи, брав на себе поміщик.
Училище відкрилося зразу ж після видання фундушевого запису і функціонувало до смерті К. Карвицького, що настала 24 січня 1813 р.
Від того часу й до 1 вересня 1826 рр. про школу нічого невідомо. Сліди існування училища знову простежуються від 1 вересня 1826 р. й до 1 червня 1832 рр., тобто до часу закриття всіх фундушевих училищ за рішенням царя як наслідок Польського повстання 1830–1831 рр.
Мізоцьке парафіяльне училище, подібно до інших навчальних закладів цього ж типу на Волині, пройшло два етапи свого розвитку.
Юзеф Дунін-Карвіцький Перший – 1803-1832 рр. – коли призначення вчителя, матеріальне забезпечення школи фактично залежало від волі власника маєтку (у випадку Мізоча – це родина Дунін-Карвицьких). У цей час всі училища в регіоні підпорядковувалися Віленському навчальному округу.
Другий етап – 1832-1917 рр. – коли ці освітні установи перебували у складі Київського навчального округу, до якого входили навчальні заклади міністерства освіти у Волинській, Київській та Подільській губерніях.
Відкрилися фундушеві школи після політично-воєнних потрясінь на Волині, спричинених згаданим Польськими повстанням в середині 1830-х рр. на нових умовах, коли контроль за їх функціонуванням фактично перейшов до держави в особі згаданого навчального округу, а вплив власників маєтків, де вони знаходилися, нівельовано.
Навчання запроваджувалося згідно з загальноімперськими правилами. Мізоцьке училище було у числі найкращих за станом матеріального забезпечення і вже у 1834 р. директор училищ Волинської губернії у своєму рапорті в Київський навчальний округ, складений на підставі результатів огляду стану справ шкіл, проведеного чиновниками у 1833 р., рекомендував його відкрити серед інших семи освітніх закладів подібного типу[2]. А тому вже 25 вересня 1835 р. воно знову запрацювало й діяло до кінця існування Російської імперії у 1917 р. під назвою Мізоцького парафіяльного однокласного училища.
Головним документом, на підставі якого функціонували училища подібного типу, був «Устав» 1828 р. для початкових і середніх навчальних закладів. Згідно нього, народні училища – не нижчі загальноосвітні заклади освіти.
Далі за ієрархією йшли повітові училища і гімназії, які давали середню освіту, але вони мали становий характер. У парафіяльні училища на безкоштовне навчання приймалися діти обох статей із всіх станів тогочасного суспільства: хлопці не молодші восьми років, а дівчата не старші одинадцяти.
Парафіяльний священик (законовчитель) навчав їх Закону Божого (короткий катехизис) і священну історію, а вчитель – читання по книжках церковного та цивільного друку (церковно-слов’янською та російською мовами), каліграфію (чистописання), чотири перші арифметичні дії.
Навчання розпочиналося після закінчення польових робіт і завершувалося з їх початком (але тривало не менше п’яти місяців протягом року і чотири години на день). Уроки проводилися російською мовою, що було одним із засобів русифікації українського населення.
За статутом 1828 р. право призначати вчителів народних училищ, у тому числі й Мізоцького, перейшло до штатного наглядача повітових училищ й губернського директора училищ, а матеріальне забезпечення надалі залишалося в руках поміщика.
Однак, щоб унезалежнити й цю складову утримання школи, держава в особі чиновників Київського навчального округу у кінці 1830-х рр. капіталізувала усі фундушеві зобов’язання Дунін-Карвицьких. Капітал Мізоцького фундушевого училища станом на 1900 р. склав суму в 6 504 карб. Із цих коштів щорічний чистий прибуток складав 317 карб., з якого утримували освітній заклад, поповнювали шкільну бібліотеку тощо.
Однак, цих фінансів не вистачало на повноцінне функціонування училища в Мізочі. Міністерство освіти Російської імперії та сільське товариство щороку виділяло певні грошові субсидії, які витрачалися на різні шкільні потреби. Так, у 1904 р. на утримання установи надійшло 835 карб. 60 коп., з яких заплатили 100 карб. законовчителю, 395 карб. заробітної плати вчителю і 40 карб. за викладання церковного співу. Решта 300 карб. 60 коп. призначалися на оплату послуг сторожа і сажотруса, опалення, освітлення, ремонт приміщень, миття підлоги, навчальні посібники, канцелярське приладдя, премію для кращих учнів. Згодом, із збільшенням кількості учнів, розростанням штату вчителів, витрати на утримання школи зросли. У 1906 р. вони вже складали 1246 карб. 40 коп. Із цієї суми лише оплата вчительської праці складала 850 карб.
На початку ХХ ст. відбувається стрімкий приріст учнів Мізоцького училища. У 1903 р. в ньому нараховувалося 63 дітей, з них 54 хлопці і 9 дівчат (у тому числі 57 православного віросповідання, 6 – римо-католицького), а 1904 р. – 76 (64 хлопці, 12 дівчат, з них 63 православних, 12, католиків і одна єврейка), 1906 р. – 109 (80 хлопців і 29 дівчат, у тому числі четверо католиків), 1909 р. – 122 (православних: 75 хлопців, 22 дівчат; католиків: 12 хлопців, 4 дівчини, юдеїв: 9 дівчат), а в 1912 р. вже 167 (православних: 113 хлопців, 27 дівчат; католиків: 14 хлопців і 13 дівчат).
Завдяки збільшенню кількості учнів, розширюється й учительський персонал. Спершу навчальний процес забезпечував окрім законовчителя лише один вчитель, але згодом, їх стало два (1906 р.: старший, молодший), а потім п’ять (1912 р.: завідуючий (одночасно старший) вчитель, молодший вчитель, дві учительки і вчитель гімнастики). Станом на початок ХХ ст. маємо згадки про окремих педагогів, котрі навчали в Мізоцькому училищі: 1900-1904 р. – Іван Честілін; 1906 р. – Епіфаній Люлька (перший вчитель, за походженням козак з м. Ічня Чернігівської губернії), Лідія Панчешнікова (на посаді другого вчителя); 1909 р. – Іван Бондаревський, козак з м. Борзна Чернігівської губ. (перший вчитель), київський міщанин Микола Будакер (другий вчитель); 1913 р. – Іван Бондаревський (завідуючий учитель), Яким Баранюк, Анастасія Ішина, Аполлінарія Гаськевич. Навчали Закону Божого мізоцькі парафіяльні священики: Василь Зіневич (1806-1840 рр.), Олександр Ненадкевич (1841-1880 рр.), Михайло Кулик (1880-1899 рр.), Олександр Лясковський (1899-1906 рр.), Іван Шидловський (1906-1913 рр.), Авксентій Рудіков (від 1913 р.). Завдяки такому динамічному розвитку Мізоцьке училище у 1911 р. отримало вищий статус – з однокласного перетворено на двокласне.
Від часу свого заснування у 1803 р. і до 1872 р. училище знаходилася в зручному дерев’яному одноповерховому будинку. Зведений майже сто років тому, на початку 1870-х рр. він вже не задовольняв потреби навчального процесу. Спільними зусиллями мізоцьких мешканців у 1873 р. побудовано нове шкільне приміщення, дерево на яке безкоштовно надав із своїх лісів Юзеф Дунін-Карвицький.
У приписаному до мізоцької православної парафії присілку Озірко, в якому проживали переважно чехи, 1 вересня 1898 р. відкрилася церковна школа грамоти, яка розміщувалася у власному будинку. Станом на 1906 р. у ній навчалося 29 чеських дітей, у тому числі 9 православних хлопці й 6 дівчат, 7 хлопців та стільки ж дівчат римо-католицької віри. Учителькою в цій школі від 1899 р. була селянка Анна Когут, родом з Малої Мощаниці, випускниця Дубенського двокласного міського училища.
Андрій Васильович Фелонюк,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.
[1] Фундуш – це прибуток, призначений на утримання парафіяльних шкіл, а також недоторканий маєток, який його забезпечував.
[2] Йдеться про фундушеві парафіяльні училища у Олексині, Олиці, Несвіжі, Клевані, Аннополі, Рівному та Новограді-Волинському.